Сьогодні, в умовах військової агресії російської федерації проти України, перед мільйонами українців постало неабияке питання – як врятувати своє життя і де знайти притулок? Велика кількість наших співвітчизників залишила свої домівки та відправилися за пошуком прихистку в країнах Європейського Союзу. З огляду на це, дана стаття є вкрай актуальною для мільйонів українців та дає відповіді на низку найважливіших питань.
Слід розуміти, що на відміну від багатьох країн світу, питання статусу біженця, надання притулку, отримання тимчасового захисту тощо в Європі дійсно врегульовано на досить високому рівні. У 2001 році Радою ЄС була ухвалена Директива 2001/55/EC «про мінімальні стандарти надання тимчасового захисту у разі масового напливу переміщених осіб та заходи, що сприяють збалансованості зусиль між державами-членами щодо прийняття таких осіб та несення їх наслідків» (COUNCIL DIRECTIVE 2001/55/).
4 березня 2022 року Резолюцією Ради ЄС було визнано наявність обставин та підстав для надання тимчасового захисту особам, які постраждали від російської військової агресії в Україні.
Взагалі, Директиви Ради ЄС, як і інші Директиви, не мають прямої дії, доки вони не імплементовані на рівні національного законодавства кожної окремої країни ЄС. Насамперед, директива визначає напрямок та рекомендації, що враховуються в національних нормативних актах країн-членів ЄС.
Дана Директива була прийнята з метою розробки заходів щодо надання ефективного захисту особам, які потребують захисту, зокрема – внаслідок військових конфліктів, а також сприяння у розподілі навантаження між державами-членами ЄС щодо подальшого утримання переміщених осіб.
Слід зауважити, що тимчасовий захист відрізняється від притулку та статусу біженця.
Відповідно до Директиви, тимчасовий захист має часові межі, а саме:
- наявність масового напливу переміщених осіб;
- початок дії та умови завершення періоду дії тимчасового захисту, що визначаються Радою ЄС.
Тимчасовий захист надається переміщеним особам – громадянам третіх країн та особам без громадянства, яким довелося покинути свою країну або регіон проживання, і вони не можуть повернутися до безпечних та довготривалих умов через обставини, що існують в їх країні.
Такими особами, зокрема, вважаються:
- особи, які виїхали з районів збройного конфлікту чи епідемічного насильства;
- особи, яким загрожують серйозні ризики, або які стали жертвами систематичних чи узагальнених порушень людських прав.
Директивою визначено, що тривалість тимчасового захисту становить 1 рік і його термін може бути автоматично подовжено кожні 6 місяців ще на 1 рік (відповідно статті 4 Директиви). Проте, зазначимо ще раз — Директива несе рекомендаційний характер, тому кожна країна-член ЄС самостійно визначає тривалість надання тимчасового захисту.
Кожна країна-член ЄС збирає персональні дані щодо всіх осіб, які перебувають під тимчасовим захистом, а також може обмежувати тимчасово переміщених осіб у праві пересування між країнами. Дані заходи спрямовані на зниження ризиків махінацій з отриманням захисту та соціальної допомоги одночасно у різних країнах-членах ЄС.
Період тимчасового захисту в країні припиняється, якщо:
- на підставі об’єктивної оцінки та чітких ознак встановлено, що небезпечної ситуації більше не існує та добровільне переміщення особи може бути здійснене у безпечних умовах;
- тимчасовий захист замінено іншою формою, включаючи надання притулку (отримання особою статусу біженця);
- змінено підстави для перебування особи в країні (наприклад, робоча віза, дозвіл на перебування тощо);
- особа змінила місцезнаходження на іншу країну з гуманітарних підстав або через переселення.
Директивою визначається, що переміщені особи мають право на працевлаштування, можливості для здобуття освіти та професійної перепідготовки, а також доступ до системи соціального захисту в країні перебування, на рівні з громадянами цієї країни.
Країни-члени ЄС повинні забезпечити переміщеним особам доступ до відповідного житла або, у разі потреби, надати кошти для отримання житла, та надати необхідну фінансову допомогу і медичне обслуговування (принаймні, невідкладну допомогу та невідкладне лікування), зокрема щодо осіб з особливими потребами.
Для неповнолітніх осіб, які не досягли 18-річного віку, держави-учасниці дозволяють бути включеними до державного навчального процесу та здобувати освіту разом із власними громадянами.
Щоб отримати статус особи, якій надано тимчасовий захист, необхідно звернутися до органів влади відповідної країни. Процедура отримання статусу визначається кожною країною окремо та може відрізнятися.
Після закінчення періоду тимчасового захисту до осіб застосовуються загальні правила міграційного законодавства.
Таким чином, питання отримання тимчасового захисту в країнах ЄС на сьогоднішній день є врегульованим на рівні Ради ЄС. Кожна країна підходить до імплементації положень Директиви по своєму, проте загальна тенденція зводиться до того, що українцям, не тільки в Європі, а й по всьому світу, допомагають, співчувають та підтримують!
