Чи справді заборона реклами азартних ігор вирішує проблему?

Рекламуватись не можна заборонити. Чи справді заборона реклами азартних ігор вирішує проблему? Ідея повної заборони реклами азартних ігор сьогодні звучить усе частіше — в коментарях під публікаціями, на ефірах, у заявах публічних осіб. У суспільстві широко поширена думка: достатньо прибрати всю рекламу — і проблема вирішиться. Виглядає морально правильно й просто у реалізації. Але з правової та практичної точки зору — це глибоке спрощення. У реальності повна заборона легальної реклами не усуває проблему, а лише виштовхує її в тінь, де немає жодного регулювання, вікових обмежень чи можливості втрутитись. Що дозволено законом Оновлена стаття 22-1 Закону України «Про рекламу» встановлює загальну заборону реклами азартних ігор. Але ця ж норма містить вичерпний перелік винятків, коли така реклама допускається:

• у лінійних аудіо- та аудіовізуальних медіа — з 23:00 до 6:00;
• у спеціалізованих виданнях, присвячених азартним іграм або спорту, для осіб 21+;
• у зареєстрованих онлайн-медіа, призначених для аудиторії 21+;
• у нелінійних аудіовізуальних медіа, які технічно обмежують показ для молодшої аудиторії;
• на платформах спільного доступу до інформації та відео, в пошукових системах — за умови наявності технічного обмеження віку.

Таким чином, закон не дозволяє «усім і скрізь». Він визнає обмежене і контрольоване право на присутність реклами в регульованих умовах. Де насправді живе реклама гемблінгу І ось ключовий момент, який часто випадає з дискусії: основна маса реклами гемблінгу не має нічого спільного з легальними медіа. За даними аналітичних платформ (SimilarWeb, Ahrefs, TGStat), понад 80% трафіку до сайтів операторів азартних ігор надходить через:

• анонімні Telegram-канали з прогнозами ставок і “ботами удачі”;
• TikTok-блогерів, які вшивають реферальні лінки у “розважальний” контент;
• YouTube-стрімерів, що просувають гемблінг через партнерські бонуси та промокоди;
• сірі сайти, що маскуються під “новинні” або “оглядові” ресурси, просуваючи казино під виглядом історій успіху.

Ці джерела:

• не мають реєстрації як медіа;
• не маркують рекламу належним чином;
• не обмежують доступ для неповнолітніх;
• не підпадають під жоден регуляторний контроль.

Заборона ≠ контроль. Ризик витіснення в тінь Публічний тиск і вимоги «прибрати всю рекламу» вдаряють насамперед по легальних медіа — телеканалах, радіостанціях, онлайн-ресурсах, які:

• працюють у межах закону;
• виконують часові та вікові обмеження;
• мають редакції, відповідальних осіб, підзвітні регулятору.

Якщо цю сферу повністю “вимкнути” — рекламодавці не зникнуть. Вони просто підуть туди, де їх уже чекають: у середовище без етичних норм, без маркування, без технічного таргетингу, без будь-якого впливу з боку держави. Це не зменшення проблеми, а її делегалізація і втрата будь-якого контролю над тим, як саме комунікується азарт, кому, в яких обсягах і з яким змістом. Що справді варто робити Замість боротьби з тими, хто ще піддається регулюванню, варто зосередитись на таких напрямках:

1. Зміцнення контролю в межах дозволеного — моніторинг дотримання умов, прозоре маркування, вдосконалення стандартів.
2. Ідентифікація афіліатних мереж та реклами через блогерів — це ключовий канал, який нині залишається майже повністю у тіні.
3. Підвищення медіаграмотності, особливо серед молоді — для розпізнавання маніпуляцій і розуміння, що стоїть за “легким заробітком”.
4. Міжсекторальний діалог — між регулятором, операторами, медіа, цифровими платформами і громадськістю, щоб розробити механізми стримування без заборон, які працюють проти самих себе.
5. Участь рекламного ринку — рекламні агенції та діджитал-платформи мають відігравати відповідальну роль у тому, що і як рекламується. Їхня саморегуляція та прозора політика щодо реклами азартних ігор можуть бути потужним інструментом впливу.
6. Моніторинг непрямих потоків грошей — «рекламні бюджети» від операторів азартних ігор часто потрапляють до сірого і чорного сегменту ринку. Частина з них (як припускається, навіть від ліцензованих операторів) сприяє розвитку сервісів нелегального доступу до медіа-контенту, торентів, «піратських» платформ. Повна заборона лише посилить цей тренд, виводячи ще більшу частину обороту з-під контролю.

Висновок Рекламуватись — не означає нав’язувати. Але заборонити — не означає захистити. Коли реклама азартних ігор розміщується у прозорому, контрольованому, регламентованому просторі — ми принаймні можемо впливати на те, як, кому і скільки її показують. Якщо ж “відрізати” цей пласт — він просто переміститься туди, де немає обмежень. І там на нього чекатиме саме та аудиторія, яка найменше захищена. Проблема не в тому, що реклама є у легальному полі. Проблема в тому, що найбільша загроза — у тому, що її переважна більшість давно живе поза ним. І може стати ще більш неконтрольованою, якщо регульований ринок буде знищено руками законодавства. Готова до обговорення, конструктивних заперечень і спільного пошуку рішень. Заборона — це не політика. Відповідальне регулювання — так.